logotype
26 -September -2017 - 14:35

подарунок на 20-ліття

Хто про які подарунки мріє на 20-ліття? Я, ніби й подорослішала з того часу, але мрію так само - похід! Класний похід - незабутній подарунок на все життя!

 Мені в мої 20 років підфартило по-дорослому! Саме на День мого народження було заплановано виїзд на маршрут в Румунію. Не все просто так, не просто прогулятися. Категорійна пішохідна трійка по трьох найвищих хребтах Південних Карпат - Пятра Краюл (Кам`янистий край), Єзер і Фагараш. 

 То Карпати, але не такі як у нас. Маленький Кавказ, думалося мені. Насправді виявилося - то особливі гори, як і будь-які гори. Порівнювати їх з іншими - справа невдячна. Треба просто бачити, милуватися, радіти, вдихати і старатися ЗАПАМ`ЯТАТИ. Бо, як не дивно, фотографії і відео - чудово, але головне те, що ми виносимо у серці і в душі.

Народилася ідея такого іноваційного, на той час, походу в Глибоцькому ЦДЮМТЕ - моєму alma mater. Група зібралася рідна і знайома. Керівник,  Єромасов Володимир (Дзудзік - для тих, хто не знає, хто такий Єромасов Володимир Ілліч!) - товариш, зя ким до того часу вже було протоптано не одну сотню кілометрів. Качуляк Валерій Миколайович (Лєрчик) - який то похід з Глибоки і без нього?! Трошин Дмитро - ой, натоптали ми стежок разом... І Ніна, незнайома мені до того дівчина, але з усього зрозуміло - наш хлопець :) 

Збори, як в старі добрі часи, НА ФІРМІ - так ми називали наш турцентр. Збори гамірні, з толпою співчуваючих і проводжаючих. Тих, хто причетний і тих, хто просто прийшов позаважати... Загалом, все, як годиться! Тон мандрівці задавався з самого початку правильний!

Спакувалися... Ой, не промовчу! Шо то були за рюкзаки! Лінійний маршрут без забросок... Хто ще не зрозумів, що це означає - пояснюю. ТАКОГО рюкзака у мене ще не було! Скільки важив? Я підняти сама не могла... Тільки як на спину кинули, то тоді можна швиденько ногами перебирати. І у мене рюкзак був найлегший. Шо несли наші хлопці, страшно говорити. Скляні банки з салатами на обід... Після Кавказів, коли ми переважували всі продукти на аптечних вагах, мені ці скляні банки здалися...  яке б то слово підібрати...  "расточительством". Але на то, шоб думки думати є керівник. А наша справа йти і нести!

В передчутті мегапозитиву походу незалежно від ваги рюкзаків, разом з проводжанням скромно відмітили й мою 20-ту річницю. Бутиль шампанського на незагартовану алкоголем туристичну братію і... пора виходити.

перед виходом

 Порубне, митний контроль, закордонні паспорти... Ціла пригода, доросла, самостійна, за кордон! 

Переїхали кордон, ніби нічого й не змінилося: такі ж села, трохи інакше драницею оббиті хати, люди ще говорять по-українськи. До вечора заїхали в Сучаву. Обмінний пункт, квитки на потяг. І тут виявилося, що ми всі, жителі прикордонного району, де багато румунських сіл і товаришів, для яких румунська мова - рідна, ми ніхто не знаємо мови! Мова жестів класно, але не завжди зручно. Тут-то кожен пошкодував, що не навчався у подвір`ї :))

До ранку доїхали до Брашова. Тут вже стала помітна відмінність, відчувся закордон. Східна і Західна Румунія так само відрізняються, як Східна і Західна Україна. Ми втрапили в Європу, де вранці перони миють з шампунем. 

Брашов

І справжня диковинка - двоповерхові поїзди!

двоповерховий поїзд

Ми, діти Радянського союзу, і не підозрювали, що в нашій братній соціалістичній Румунії є таке диво. Мало того, там існуть класи вагонів, і чим комфортніше, тим дорожче. Неуважно глянувши квитки, всілися туди, де більше сподобалося. Довго гамірним бабцям з залученням начальника поїзда довелося нам пояснювати ламаною мовоюі жестів, шоб ми забирали свої непідйомні клумаки і йшли туди, за що заплатили.

Доїхали...

Перший наш хребет - Пятра Краюл. 

Отут стало зрозуміло, що нас чекає справді незвичайна мандрівка...

панорама хр.Пятра-Краюл

 Щось незвичайне, надзвичайне! То не наші пісковики, то біла тверда порода, щось на кшталт кремнію. Знаєте, такі білі камінці, що в дитинстві збирають, а якщо один об оден вдарити, то пахне сірником. Знаєте? Ото весь той хребет з такого каменю! 

долина р.Шпирля

 Ночівля в наметі, біля річки, на м`якій траві - справжній рай псля доби добирання перекладними.

Справжні пригоди почалися зранку, при підйомі на хребет.

Підйом по осипному схилу

 В деяких місцях навіть підтвердилося, що недарма несемо з собою мотузку!

 Крутий схил

Десь тут і вияснилося, що ми з незрозумілих причин, швидше за все просто не подумавши, не взяли з собою води. Рельєф недвозначно натякав на те, що води не буде! Не буде, доки не спустимося з цього хребта!

Поки ранкове серпневе сонечко ще не смажило так нещадно, як вміє, ми вийшли на головну вершину хребта.

г.Ла Ом, 2244м.

Я

От же ж щаслива мармиза! Сама собі готова заздрити! Ще б пак! Коли тут до нас українці були? Хто знає?  

А знаєте, що було далі? Звісно, не зважаючи на непідйомні рюкзаки, спеку і відсутність води, пішли далі. Варіантів там не було. Шкода, нема фотографії ілюструючої шлях по хребту, але повірте на слово, навіть якби в нас була вода і ми захотіли заночувати наверху, ми б не знайшли місця під намет - настільки стрімкі там схили. Стежка по хребту до того вузька, що якби на зустріч нам йшов впертий козлик, то ми б точно не розійшлися. Про кількість хрестів взагалі мовчу. На фоні спеки і відсутності води, ті хрести не додавали оптимізму. Десь з другої половини дня розмови геть замовкли... 

На диво, я почувалася цілком оптимістично, навіть діурез зберігся, що немало дратувало моїх супутників :)) А думки снували навколо думки, яка ж тут повна ср...ка зимою, якщо літом вдвох не розійтися? Тре повернутися!!!

Вже геть ввечері ми дійшли до лісу з водою. Те, скільки ми скинули висоти, зовсім не бентежило. Пити хотілося так, що думки про затрашній зворотній набір висоти з тими клятими рюкзаками зі скляними банками  домашнього салату, навіть не виникали! Вода!!! То була гарна наука. Досі той урок пам`ятаю :)

кабана Каское

Те, чим запам`яталася ця кабана (кафе для туристів), вартує короткої розповіді. Ця історія передається з уст в уста молодшим поколінням, обростає неіснуючими подробицями і деталями - пішла в народ.

Жарт з нами зіграло наше незнання мови.

Чого хочеться більше всього в поході з благ цивілізації? Правильно! Душ, морозиво і пиво. На душ ми там не розраховували, аот пиваз морозивом захотіли цілком законно, за леї. З пивом ніби нічого складного - біір (beer) молоденька дівчина-офіціантка зрозуміла швидко і просто (мабуть, всім теж хочеться), а от морозиво чомусь - айс-крім (ice cream) ніяк. Тоді Влад, як керівник групи і крайній у випадках, коли потрібно щось вдіяти, вирішив скористатися перевіреним інтернаціональним способом спілкування - мовою жестів. І показав таке, від чого дівчина рясно зашарілася і побігла з офіціантом-чоловіком. Здогадуєтеся? Він показав, як діти лижуть морозиво на паличці :))))

 

Саме прикре те, що той один день без води і був єдиним днем без води. Далі нас гори щедро поливали різного гатунку дощем - прямим, косим, густим, крупним, дрібним, суцільною завісою незрозумілого агрегатного стану води. Загалом, всі можливі варіації вологи.

хр. Езер

Тоді я зрозуміла, що новий ще непромокаючий гортекс насправді гарно промокаючий. А ще промокаючим є поліетилен. Не вірите? Я до того теж не вірила...

Боролися ми з негодою, як справжні туристи. Але здоровий глузд таки переміг. І ми напросилися на ночівлю до аборигенного пастуха. 

Думаєте там пастухи чимось відрізняються від наших? Тільки шо замість суміші малозрозумілого діалекту пересипають не українськими словами, а румунськими. А у решті всього такі самі брудні, обвітрені, зроблені і радіють всім гостям.

І житло в них таке саме убоге - ватра і кудлатий пес для зігріву, три стіни і дах.

Але які то були шикарні апартаменти! Просушити поліетилен, прокоптитись теплим димом - все включено!

На ранок розпогодилося. Ну, не те, щоб аж зовсім сонячно, але хоч до фото не страшно стати - фотік так швидко не змокне.

Аборигени

Чим відрізняється спортивний маршрут від походу вихідного дня? В першу чергу тим, що дійти треба. Для чого? А для чого до фінішу приходять марафонці? 

І ми пішли. Дощі, тумани, вітри... Знаю, що були г.Папуша (Лялька), Вирфу Рошу (щось червоне - рошу), Лудішору.

г.Папуша

Знаю, що була там, але чи щось бачила?

Бачили тумани... Неймовірно гарні, густі, майже торкнутися можна. 

г.Вирфу Рошу

г.Качуну

г.Гелешеску Мік

  Безкінечний рух повітря, просякнутого вологою, з теплом долини по крутому схилу вгору й знову вниз, мінливими кучериками здуті з пологого схилу холодними повітряними масами. 

пер.Зірней

 Знаєте, вітер, як і все в природі, рухається по шляху найменшого супротиву. Тобто частенько буває так, що на перевалах вітер сильніший, ніж на вершинах. Якщо мені не зраджує пам`ять, то саме десь в районі цього перевалу ми відчули це особливо. Не знаю чи є на Фагараші ведмеді, але вночі палатку рвало, шматувало, хилило, гойдало так, ніби то була якась потужна жива істота, розлючена на нас зате, що посміли потурбувати її спокій в її власних володіннях. А звуки, що супроводжували це шматування, додавали барв польоту фантазії...

Не зважаючи на не зовсім сприятливі погодні умови, чітко згідно графіку, на Молдовяну ми вийшли на День Незалежності.

Молдовяну - найвища гора Південних Карпат

Зараз модно спекулювати патріотичними почуттями. А тоді нас перповнювала щира гордість того, що ми залишаємо великий жовто-блакитний прапор нашої молодої держави так високо й далеко від дому. Це не Еверест, не Пік Комунізму, не Мак-Кінлі, але це наша маленька горда перемога.

кабана Подрагу

 Кабана Подрагу - чергове здивування для нас. Знаходячись на висоті більшій за висоту нашої Говерли, за відсутності дороги, на крутих схилах, тут є все - чиста постіль, душ, пиво і морозиво - тобто всі мрії будь-якого туриста. Довозиться все туди (принаймі тоді так було, коли ми там були) віслючками. У нас віслюки мало використовуються, а в Румунії ці маленькі в`ючні тваринки досить популярні. 

Звісно, ціни для нас там були позахмарні, але ніхто не заборонив нам обдивитися все довкола. Там була Європа вже тоді, більше, ніж у нас зараз...

Взагалі, система притулків (рефуджи) і кабан (готель, кафе для туристів) продумана таким чином, що вони розташовані на відстані середнього денного переходу один від одного. Тобто цілком можливо мандрувати, як білі люди, без наметів і купи харчів на власному горбі. Щоправда, то коштує грошей.

Так само нас тоді вразила інформаційна облаштованість маршрутів. На табличках було вказано не тільки відстань у кілометрах від точки до такої-то кабани (рефуджи), а ця відстань у часі. Причому на підйом і на спуск вказувався різний час! Ми перевіряли - саме стільки часу і витрачалося на шлях.

Зараз і у нас марковані маршрути обладнані такими інформаційними табличками, а тоді то було для нас дивковинкою.   

оз.Урля

о.Капра (Коза)

 Стільки озер ми пройшли в тому поході , і кожне зустрічало нас негодою, на жаль.

Переваливши через хребет біля озера Капра (коза, якщо не зраджує пам`ять), ми побачили гордість Румунії часів соціалізму - Трансфагарашське шосе.

Трансфагарашське шосе

Тут ми, дещо здичавілі за час походу, змогли трохи повернутися в цивілізацію. Купа дрібних магазинчиків з сувенірами, кафе, ресторани. Тобто все, що нам, бідним туристам, недоступно. Правда, прикупили ми тоді бринзи на вечерю у професора історії. Румунія тоді переживала не найбагатші часи, тому вчителі, як і у нас, приторговували для прожиття. Смішно, але з професором, купуючи бринзу, ми спілкувалися англійською мовою. 

Наша мандрівка перевалила через екватор. З ключових вершин, нам залишилося піднятися на Негою. Негою - друга по висоті вершина Південних Карпат, але значно суворіша і цікавіша, з огляду складності. 

г.Негою

озеро під Негою

Негою нас, вже звично, зустріла негодою. На цей раз потішивши не лише дощем, а й сніжною крупою. Ну, ми вже звикли і віднеслися до цього, як до данності. 

Йшли ми як піонери і комсомольці разом взяті, тому у нас утворилася півднівка. Відпочили, відігрілися, відіспалися і навіть сходили в розвідку по завтрашньому маршруту. Мокрі скелі під дощем зі снігом не віщували нічого втішного.

До того ще додалося відчуття ніяковості за наше екіпірування перед холеними і лощеними буржуями. Ночували ми в такій от рефуджіі.

оз.Калцун під г.Негою

Ночувало тут, крім нас, ще кілька людей - румуни, чехи, поляки. Який ми викликали фурор, з фотографуванням, неприкритим здивуванням і іншомовними німими питаннями у очах, коли дістали свою спарку. Спарка - це така штука, зшита, як правило, з двох спальників-ковдр, в яку вміщаються троє. Тобто явна економія ваги - троє сплять в двох спальниках. Але у нас те чудо було сшито з трьох спальників і розраховане на спання всіх нас 5-х.

А, з`їли, буржуї?! Таку країну не перемогти! А ще ми їмо на обід, під сухий перекус, домашні салати зі скляних банок! Куди вам до нас?...

Та то все дурниці. Бо на ранок нас чекав сюрприз, задля якого варто було мокнути і терпіти здивування. Нас чекало яскраве сонце і синє небо!

панорама гір з вершини Негою

Нарешті ми змогли оцінити безмежні масштаби величі Румунських Карпат!

панорама з г.Негою

 на г.Негою

Щастя. 

Завжди дивувалася, як влучно зумів сказати Висоцький, не будучи фанатом гір, про подібні миті: "Весь мир на ладони, ты счастлив и  нем, и только немного завидуешь тем, другим, у которых вершина еще впереди".

Маршрут добігав кінця. І саме такі відчуття були у нас. У мене - точно.  

Негою вже трохи позаду

Далі все, що йшлося, все вже йшлося в повному передчутті спуску. Вже все було вдолину...

спуск з Негою

г.Шербота

пер. Авріг

 г.Будіслау

Вірите, якби не звіт в турклубі з ниткою маршруту, з нумерованими фотографіями, я б ні за що не згадала, що я там була, на цій Будіславу. Просто не пам`ятаю, зовсім. 

Пам`ятається мені, що Діма наш тоді щось трохи прихворів і ми почали спуск чуточку раніше, на пару кілометрів. Вгорах, хоч і не надто високих, скинути висоту - це завжди ліки. Внизу тепліше, вниз легше  йти.

на привалі

спуск

 З кожною сотнею скинутих по вертикалі метрів, ставало все тепліше і комфортніше. Нарешті ліс, ватра, вода, відпочинок. Виявляється, ми вже втомилися.

ліс

 Можна відіспатися, відігрітися, відіпратися.

кінець маршруту

На тій стоянці я вперше в житті побачила дикоростучий тис. Ягідний тис, який у нас з лісів зник ще за австріяків, який вивозили панською даниною, ціною золота. Тут тис зберігся. 

Далі вниз, мимо мармурових каньйонів, дорогою вкритою рожевою мармуровою крошкою. Уявіть, рожева дорога! Незабутньо!

А пізно ввечері, в селі, по дорозі з повним, неймовірних розмірів, місяцем, ми бачили справжніх волів. У нас вони ще є на Закарпатті, на Буковині - нема. Знаєте, то не прості корови без статі. То такі великі,  рогаті, з горбом на спині і лапатими ратицями. Як в мультику про козаків, "Як козаки сіль купували".

Хоч як вже ми намандрувалися, але не втрималися від спокуси проїхатися славнозвісним поїздом "Бухарест-Сіная". Пів-дня в Бухаресті, як бонус, до завершення незабутньої подорожі. 

Бухарест

Все, що написано мною про цей похід, це лише уривчасті, неповні спогади. Перечитуючи написане, проглядаючи фотографії, щоразу з пам`яті виринають нові подробиці, що доповнюють картину.

Пройшло вже трохи років з того часу, а подарунок досі цінний, актуальний. І навіть можу з Вами поділитися ним.

То що кому дарують в 20 років? ;)

 

p.s. тут справжній звіт з походу.

2017  хочу в гори!  globbersthemes joomla template